Лугинщина: земля обпалена Чорнобилем

«Чорнобиль…Після трагедії»

Лугинський район, площею 994,13 кв.км., розташований у північній частині Житомирської області. Кліматичні умови району сприятливі  для ведення сільськогосподарського виробництва та лісового господарства.

До 1986 року народногосподарський комплекс району був представлений філією «Торф’яний завод «Озерянський» підприємства «Житомирторф», філією Ново-Боровської фабрики «Промінь», Лугинським хлібозаводом, державним підприємством «Липницький спиртовий завод», Кремненським крохмальним заводом. У сільгоспвиробництві чільне місце займало хмелярство, вирощування зернових і картоплі, м'ясо-молочне тваринництво. В районі працювало 17 радгоспів. Діяло 2 підприємства лісового господарства: «Лугинський держлісгосп» та Лугинський держлісгосп АПК»

Зараз Лугинський район називають «чорнобильським». Але впродовж більш як трьох років після аварії, про небезпечний рівень радіації,  який  був повсякденною реальністю для жителів Лугинщини, замовчували.  Лише через два роки дізналися, що за рівнем забрудненості радіонуклідами наш район – серед найбільш потерпілих. Ще один рік велася  боротьба з різними міністерствами і  відомствами у намаганні довести очевидне – з перших днів аварії ми потрапили під радіоактивний удар.

Для тисяч лугинчан ранок 26  квітня 1986 року розпочався з буденних клопотів. На радгоспні поля вийшли трактори, виїхали в рейс вантажівки і автобуси, люди поспішали у повсякденних справах. Селяни на присадибних ділянках садили картоплю і городину, впорядковували обійстя, готуючись до травневих та Великодніх свят.

            А над цією благодаттю вже розправляла крила, набирала сили страшна біда. Підступна, бо невидима, спадала  попелом і пилом,  отруюючи повітря, воду, землю. У самому серці України, густо заселеному і багатому краї, вийшло з-під контролю атомне створіння, вносячи свої корективи у розмірне сотнями літ життя поліщуків.

            Пожежа на 4 блоці ЧАЕС,  переросла у найбільшу техногенну катастрофу ХХ століття. Першими удар лиха прийняли на себе пожежники – ціною неймовірних зусиль та власного життя вони  спромоглися зупинити смертоносну стихію. Сьогодні зрозуміло: наслідки цієї аварії могли б бути значно страшнішими, якби не самопожертва і мужність цих людей.

Серед 205 рятувальників, яким було поставлено  діагноз «гостра променева хвороба І ст.» був наш земляк, уродженець с.Літки, Анатолій Петрович Іванченко. По закінченню Лугинської  середньої школи №1 у 1978р.,  здобув професію монтажника-висотника, працював на будівництві четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС.  Після закінчення будівництва залишився служити в СВПЧ-6 по охороні міста Прип’ять. В ніч з 25 на 26 квітня був на чергуванні. Гасив палаючий  дах машинного залу 3-го енергоблоку, поливаючи водою розпечений графіт.

 Нагороджений орденом  «Знак пошани», орденом «За мужність» ІІІ ст. Нині проживає у м.Києві, доглядає батьківську садибу у с.Літки, має плани на майбутнє, спокійно і самостійно вирішує свої життєві  проблеми.

З перших днів потрапив до радіаційної зони В.І.Можанов, кадровий військовий. Службу розпочинав у танковому полку в Лугинах у 1981 році, потім був переведений у м.Овруч. Військова спеціальність – інженер-хімік, закінчив Саратовське інженерне училище хімічного захисту.

27 квітня 1986р.  за наказом начальника хімічної служби дивізії прибув в зону ураження. Командував екіпажем машини  БРДМ-2РХ, до складу якої входило  4 військовослужбовці. Завданням групи було вимірювання рівнів радіоактивного забруднення кожні 4 години і передача даних у штаб табору. Об’їжджали  прилеглу до АЕС територію, визначаючи межі забруднення, тобто 30-ти кілометрову зону.

Вдруге потрапив у зону в тому ж 1986 році, тепер у ліси на кордоні Овруцького району, де базувався військовий науково-дослідний  центр з Москви, який вивчав дію радіоактивного опромінення на живі організми.

Втретє – служба у стаціонарному таборі бригади ліквідаторів у с.Вільча протягом 3-х місяців, у ремонтно-відновлювальному батальйоні. Відновлювали техніку, яка працювала на території атомної станції. Працювали в костюмах хімзахисту, в респіраторах. Завершилось перебування в зоні «жорсткого»   контролю в березні 1987 року.

Був у виселеному місті  Прип’ять, довелось бачити перших біженців, які самостійно покидали прилеглі села. Зараз Володимир Іванович на заслуженому відпочинку, проживає в Лугинах. Ветеран Збройних Сил, має військове звання підполковник.

            Роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС розпочались вже з  другої половини дня 26 квітня, і продовжувались до 1991 року. У 30-ти кілометрову зону прибули фахівці, відряджені для проведення робіт на аварійному блоці та навколо нього. Працювали позмінно: ті хто отримав максимально допустиму дозу радіації, від’їжджали,  а на їх місце прибували інші.

Івоняк Іван Васильович перебував у 30-ти  кілометровій  зоні з лютого 1987р., перевозячи автомобілем КрАЗ радіоактивні вантажі, техніку, уламки з даху атомної станції. Потім доставляв бетон, цеглу, різні будматеріали, нафтопродукти.

Записи у трудовій книжці свідчать: «Прийнятий в управління будівництва №605 …на період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС». (наказ 27.03.87р.) та «Переведений до Комплексної Експедиції ІАЕ ім..І.Курчатова на період виконання робіт по забезпеченню наукової програми на 4-му енергоблоці ЧАЕС» (нак. 11.06.88р.). Звільнився у січні 1989р. в зв’язку з погіршенням стану здоров’я. За роботу  по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, неодноразово нагороджувався грамотами, отримував подяки (1987, 1996, 2000рр.).

            З Лугинського району в період з 1986 до 1991 рр. для ліквідації наслідків аварії було направлено 92 чоловіки. З них – 37 з смт.Лугини,   по 5 – з смт. Жовтневе, с.Кремне; по 4 – с.Великий Дивлин, с.Бовсуни, ст.Лугини,  по 3 – з с. Жеревці, с.Липики; по 2 – з с.Старі Новаки, с. Будо-Літки, с.Чапаївка , с.Літки, с.Солов’ї, с.Повч, с.Леонівка, с.Остапи; по 1 – з с.Нові Новаки, с.Калинівка, с. Путиловичі, с. Теснівка, с.Волошино,  с.Діброва, с.Малий Дивлин, с.Красностав, с.Лугинки. Відпрацювавши вахту, поверталися до своїх домівок, вражених радіонуклідами, перебуваючи у невідомості і тривозі за долю і здоров’я своїх родин.

Нестерук (Левченко) Л. П. із с.Липиники з 26 по 30 квітня 1986р. працювала в санітарній частині №1 ЦМСЧ №26 м.Чорнобиля. Іванченко П. Г. та Губарець В. О., спеціалісти РЕМ,  працювали у м.Чорнобиль  з 20.06.87 по 08.07.87р. У 30-ти  кілометровій  зоні  в 1986-87 роках працювали водії Невмержицький М.С. та Андрусишин М.І.,  Мойса А. М. (в складі в/ч 53893). Працівник Житомирського УВС Кобилинський В. О. приймав участь в евакуації жителів м.Прип’ять.

У вересні 1986р. група водіїв з «Райагропромтехніки» у складі 5 вантажних автомобілів на чолі зі старшим групи Бовсунівським В. О., вивозили майно населення сіл Варовичі та Луб’янка до Васильківського району Київської області. До складу групи входили водій Григор’єв О. І., Карасюк М.В.,  Ущаповський М.П.

Тракторист радгоспу ім..Куйбишева Туровський І.В. працював на ліквідації наслідків аварії в 1986-87 роках бульдозеристом. Після повернення у рідне село Радогоща працював комбайнером, трактористом, за сумлінну працю неодноразово був відзначений керівництвом.

Жителі с. Великий Дивлин Голеня О.Г., Любиченко В.О., Кондратовець Б.М. протягом літа  1986р. неодноразово у складі пожежного поїзда Коростенського ДЕПО виконували роботи по ліквідації наслідків аварії.

Під керівництвом О.С.Рябощука, працівники Лугинської автоколони №3 Житомирського автопідприємства 0601 М.В.Опанасюк, В.Ю.Осьмірко, брати А.І. та П.І. Фрусевич, В.М.Семенчук, Л.І.Калініченко, Ф.В.Загляда, С.І.Смиковський, М.П.Вербицький, В.М.Бешкуров, здійснювали «рейси мужності» до Чорнобильської зони з перших місяців трагедії. Повернувшись з першої поїздки, оголосили 24 травня  днем допомоги чорнобильцям. Пізніше водії автопідприємства допомагали у будівництві шляхів, спорудженні об’єктів на благоустрої селища, яке зводилось біля  Народич.

Працівники відділу внутрішніх справ С.Ф.Стельмах, М.П.Коблюк, В.П.Іванченко, М.М.Гриневич, П.В.Вознюк, В.Б.Рафальський, О.В.Бондар, Г.П.Денисенко  несли службу по охороні громадського порядку  виселених населених пунктів зони відчуження. Допомагали в організації евакуації місцевого населення. Зміна у складі 16-ти міліціонерів розподілялась на 8-10 сіл. До групи входили правоохоронці з різних районів та ППС м. Житомира.

У зоні відчуження працювали лікар-радіолог ЦРЛ В.Г.Пекур, лаборанти Н.Я.Самосій, Н.М.Слинчук, Л.П.Трусова, Т.В.Невойт, фельдшер швидкої допомоги Бовсунівський М.М.

В страшні дні квітня-травня 1986 року всю увагу було звернуто до Прип’яті, Чорнобиля і навколишніх сіл. За  межами 30-ти кілометрової зони залишилось чимало населених пунктів, розташованих у так званій зоні «жорсткого» контролю. Через рік після аварії на ЧАЕС були складені карти радіаційного забруднення українського Полісся, які підтвердили наявність «цезієвих плям» у нашому районі.

            На численні звертання  місцевої влади, яка організувала заміри гамма-фону  самостійно, від вищестоячих  відомств йшли заспокійливі відповіді, або відмовчування. Голова райвиконкому В.А.Русецький, який навчався у ВПШ і працював над дипломною роботою з екології, детально вивчав питання радіаційного забруднення району. Розуміючи реальний стан справ, тривогами за долю району поділився з викладачем ВПШ, кандидатом юридичних наук О.О.Покрещуком. Це стало початком активних дій за визнання  населення Лугинщини постраждалим від аварії на ЧАЕС.

Починання голови райвиконкому підтримав перший секретар Лугинського РК КПУ С.І.Рашевський. Активно стали на захист населення району В.М.Майданович - завідуючий районним відділом освіти, О.М.Гладиш - директор Лугинського лісгоспу, П.Г.Козел - головний лікар дільничої лікарні с.Червона Волока, І.Є.Невмержицький - головний лікар дільничої лікарні с.Липники, спеціалісти АПК С.К.Василюк, Є.Я.Оксенчук, Н.П.Ковальова, начальник районного сільгоспуправління  - І.І.Балановський, лаборант-радіолог райСЕС  А.Г.Сичевська. Позиція В.А.Русецького дістала підтримку у заступника голови Житомирського облвиконкому, голови постійної надзвичайної комісії з ліквідації наслідків аварій Г.А.Готовчиця.

В районі  розгортався громадський екологічний рух. Обізнаність місцевого населення про наслідки аварії, про вплив малих доз опромінення, підсумки профілактичних медичних оглядів, призвела до масового невдоволення. На початку квітня 1989 року  ініціативна група з жителів району організувала екологічну конференцію. Активісти «Зеленого світу» Юрій Гриневич, Валерій Нестеренко, Олег Калашніков, були відряджені пленумом  райкому комсомолу до столиці Радянського Союзу м.Москва, а саме до ЦК ВЛКСМ, щоб донести до перших осіб  держави правду про справжні наслідки Чорнобильської катастрофи.

            У червні 1989 року було скликано сесію районної ради, яка розглянула питання «Про екологічну обстановку в районі у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС та заходи по ліквідації її наслідків». На сесію були запрошені заступник міністра охорони здоровя УРСР Ю.П.Спіженко, начальник відділу радіології і комплексних  проблем підвищення стійкості  галузей аргопромислового комплексу УРСР С.О.Лященко, головний агроном Укрсільгоспхімії  Л.С.Кляченко, начальник відділу Укргідромету В.М.Зеленов, відповідальний працівник Чорнобильської АЕС Ю.П.Іванов, ряд керівників області. Голова райвиконкому В.А.Русецький виступив з доповіддю, обговорення якої перетворилося на гостру дискусію.

 В залі знаходилась знімальна група програми «Дзвони Чорнобиля», яка після сесії відвідала села Повч, Малахівку, Старосілля. Кінофільм про Лугинський район демонстрували на республіканському каналі телебачення. Потім був телеміст «Київ – Мінськ», на якому перше інтерв’ю Тамари Хрущ, редактора програми «Дзвони Чорнобиля»,  було з В.Русецьким. Так громадськість республіки дізналася про ще одну рану на землі України, спричинену Чорнобилем.

Невдовзі над селами району закружляли вертольоти, з’явилися  спецавтомашини. Коростишівська експедиція № 49 та об’єднання «ПівнічУкргеологія» почали детальне обстеження.

На громадські слухання до райцентру приїхав заступник Голови Ради Міністрів республіки, голова Постійної надзвичайної комісії при Раді Міністрів УРСР К.І.Масик. Про результати комплексного експедиційного обстеження радіаційної обстановки і про дози опромінення населення Лугинського району доповів керівник Центру екологічних проблем атомної енергетики АН УРСР, кандидат медичних наук В.К.Чумак. Завдяки спільним зусиллям громадськості та місцевої  влади  вдалося вжити заходи по вирішенню першочергових проблем, пов’язаних з життєдіяльністю людей.

 Було прийнято рішення про забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, про дезактивацію заражених  грунтів, асфальтування шляхів. Спорудили 24 км.  водогінної мережі, понад 39 км. шляхів з  твердим покриттям , 6 нових лазень. Упорядкували 34,5 тис. квадратних кілометрів територій тваринницьких ферм і тракторних парків, змінили дахи на 529 будинках, зняли і вивезли близько 1200 кубометрів забрудненого грунту, прокладено 18 кілометрів труб для газифікації . У районній лікарні з’явилася нова медтехніка. Відчутнішою стала міжнародна гуманітарна допомога, діти їздили на південь та зарубіжні країни, які зголосилася подати  руку допомоги – Куба, Швейцарія, Італія, Франція.

Одночасно з діями місцевих органів влади, велику роботу вела громадськість району. За сприяння відомого письменника і лікаря Ю.Щербака та фізика-ядерника В.Тихого, вчитель Лугинської СШ №2 Ю.Гриневич спромігся налагодити зв’язки з жителями Швейцарії Н.Пастор та З.Крамм. Так було покладено початок спільній швейцарсько-українській організації «Діти Чорнобиля», яка і донині надає допомогу у оздоровленні дітей Лугинського району, сприяє їх освіті і розвитку. Багато років потому активно співпрацювали з товариством «Діти Чорнобиля» В.Торгонська та В.Товчигречко, С.Гриневич та І.Годлевський, голова районного товариства «Червоний Хрест» В.Коваленко.На запрошення Ю.Гриневича до району приїжджали журналісти Ф.Цідек та Д.Грівеллі, автори правдивої історії під назвою «Люди Чорнобиля. Життя з катастрофою»            У квітні 1990 р. газета «Літературна Україна» надрукували гостру статтю О.О.Покрещука,  який був на сесії районної ради в 1989 р., під назвою «Чорнобильські  поневіряння». Стаття про ситуацію на Лугинщині мала для автора тяжкі наслідки.

            01.04.1991р. набрав чинності Закон  УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З 50 населених пунктів району до зони безумовного (обов’язкового) відселення віднесено 4: с.Малахівка (01.09.1987), с. Мощаниця (01.08.1987), с.Рудня Жеревці (01.01.1988), с.Рудня Повч (01.09.1987)

. Того ж 1988 року до категорії «жорсткого» контролю увійшли села Жеревці, Зарічка, Бобричі, Волошино, ст.Жерев; у 1989 – село Червона Волока.

 Усього  до зони гарантованого добровільного відселення віднесено 35 населених пунктів. Ще 11 – до зони посиленого радіологічного контролю. Село Мощаниця виселене повністю в 1992-93рр. і знято з обліку населених пунктів у 2001році.

            На  початок 1986 року чисельність населення по району становила 28 580 чоловік. За перші 3 роки після аварії вибуло біля 2,5 тис. жителів (600 сімей), впродовж 1990-го оформили документи на виїзд ще 2482 чоловіки. Протягом 1996 – 1999 рр. вибуло 284 сім’ї.

Масове переселення відбувалось у с.Василівка, Садки, Лука, Вигода Житомирського району, с. Жовтневе Попільнянського  та с.Потіївка Радомишльського районів нашої області. Прийняли вимушених переселенців Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська, Черкаська області.

            Станом на 01.01.2016 р. населення району становить 16 610 чоловік, з них статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи має 14 601 житель. З них ліквідаторів – 50: І категорії  - 4 чоловіки, ІІ категорії - 37 чоловік, ІІІ категорії -  9 чоловік.

            В 1999 році на центральній вулиці селища Лугини встановлено пам'ятний знак «Жертвам Чорнобильської катастрофи». Щороку, 26 квітня, біля нього збираються жителі райцентру, щоб віддати  шану тим, кого торкнулася трагедія. Квіти до підніжжя покладають і 14 грудня, у День вшанування ліквідаторів.

            У районному народному краєзнавчому музеї розгорнуто експозицію «Сум Поліської Землі» присвячену учасникам ліквідації аварії – нашим землякам. На стендах  -   фотознімки  ліквідаторів, , їх документи: подяки В.П.Мосійчука, М.Ф.Мосійчука, О.П.Горбунова, пам'ятні знаки «Учасник ліквідації наслідків аварії ЧАЕС» І.В.Івоняка, В.Г.Пекура, А.І.Фрусевича,  М.В.Опанасюка.

            Пам'ятний знак, виготовлений на кошти місцевого жителя І.П.Кобилинського, встановлено в центрі колишнього села, яке знято з обліку  населених пунктів у 2001 році. На гранітній плиті викарбувані слова  «МОЩАНИЦЯ (хутір) Село, яке було переселене (1992-1993 рр.) внаслідок аварії на ЧАЕС. Сумуючі, пам'ятаючі - Жителі села». Нестерпно важко було залишати поріг рідної хати – не з власної волі  покидали насиджені, обжиті  місця. Досі щемом у душі  віддається слово «переселенці». Щороку, у поминальні дні, з усіх куточків України їдуть до рідного села колишні  його жителі,  щоб вклонитися могилам предків, пройти стежками дитинства і молодості, які невблаганно стирає час.

            Відходять у вічність ліквідатори. Число тих, кого немає серед нас  сягнуло 48. Багато корисних справ могли б зробити ці люди, якби не наздогнала їх чорнобильська біда.

            Ми маємо пам'ятати про людей, на долю яких випало страшне випробування . Нехай наша пам'ять буде винагородою скромним, небагатослівним, мужнім ліквідаторам.

…Від аварії на Чорнобильській  атомній минає 30 років, та відлуння тієї трагедії ще довго даватиметься взнаки.  

Список

учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Лугинського району  станом  на  01.01.2016 року.

1 категорія

№ п/п	П.І.Б.	Рік на-ня	Кате-горія	Серія, № посвідчення	Рік роботи в зоні	Місце проживання
1	Івоняк Іван Васильович	1945	1 3 гр.	А 006859 Вкл.055118	1987	смт Лугини вул.Р.Люксембург,34/2
2	Загляда Федір Володимирович	1953	1 2 гр.	А 086053 Вкл.106915	1986	с. Теснівка
3	Слинчук Надія Миколаївна	1962	1 3 гр.	А 231450 Вкл.166921	1986	смт Лугини вул.К.Маркса,46 кв.2
4	Левченко Володимир Іванович	1958	1 3 гр.	А 103556 Вкл.659549	1986	с. Путиловичі
2 категорія
1.	Стельмах Сергій Федорович	1960	2	А 126643	1986	смт Лугини пров.Новий,5
2.	Губарець Василь Олександрович	1960	2	А 256435	1987	смт Лугини, вул. Кузнецова, 7
3.	Кобилинський Василь Олександрович	1964	2	А126639	1986	смт Лугини вул.І.Франка,22
4.	Невмержицький Микола Степанович	1961	2	А 230541	1986	смт Лугини вул.Ломоносова,28
5.	Горбунов Олександр Петрович	1955	2	А 230780	1986-1987	смт Лугини вул.Колгоспна,127
6.	Григор’єв Олександр Іванович	1956	2	А 256434	1986	смт Лугини вул.К.Маркса,46ж кв.1
7.	Рябощук Олександр Степанович	1943	2	А 256444	1986	смт Лугини вул.Щорса,19 кв.12
8.	Чумель Валерій Петрович	1953	2	А 256449	1986	смт Лугини вул.Зарічна,10
9.	Фрусевич Павло Іванович	1959	2	А 256448	1986	смт Лугини вул. Бовсуновського, 23
10.	Фрусевич Анатолій Іванович	1953	2	А 256447	1986	смт Лугини вул.Леніна,27
11.	Трусова Людмила Петрівна	1957	2	А 231451	1986	смт Лугини вул.І.Франка,30
12	Бовсунівський Микола Михайлович	1961	2	А 231446	1986	смт Лугини вул.Колгоспна,24
13.	Невойт Тетяна Володимирівна	1952	2	А 231448	1986	смт Лугини вул. Об’їздна,10 кв.16
14.	Андрусишин Михайло Іванович	1961	2	А 278546	1986	смт Лугини вул.Річна,7
15.	Цьось Петро Миколайович	1940	2	А 048360	1986	с. Станційне
16.	Юров Юрій Григорович	1963	2	А 016294	1987	смт Лугини пров.Липницький,5
17.	Можанов Володимир Іванович	1959	2	А 007593	1986	смт.Лугини вул.Набережна,9
18.	Таргонський Павло Ничипорович	1939	2	А 328576	1986	смт Лугини вул.Лісна,12 кв.1
19.	Корбут Анатолій Віцентович	1955	2	А 256438	1986	с. Жовтневе
20.	Карпенков Микола Миколайович	1961	2	А 256437	1987	с. Бовсуни
21.	Вербицький Микола Павлович	1962	2	А 256430	1986	с. Бовсуни
22.	Бовсунівський Анатолій Олексійович	1955	2	А 256429	1986	с. Бовсуни
23.	Туровський Іван Вікентійович	1950	2	А 016293	1986	с. Радогоща
24	Шавловський Володимир Іванович	1960	2	А 344602	1986	с. Запілля
25.	Мартинчук Адам Григорович	1934	2	А 256441	1986	с. Малий Дивлин
26.	Мосійчук Валентин Петрович	1964	2	А 205994	1986-1987	с. Жеревці
27.	Стужук Микола Михайлович	1953	2	А 126644	1986	с. Кремно
28.	Прогожук Володимир Федосійович	1962	2	А 016289	1987	с. Кремно
29.	Лакей Петро Володимирович	1965	2	А 256439	1987	с. Леонівка
30.	Козаченко Михайло Анатолійович	1961	2	А 234221	1987	с. Повч
31.	Бондар Олександр Володимирович	1964	2	А 126640	1986	смт Лугини вул.Шапарчуків,20
32.	Шишук Іван Петрович	1966	2	А 230543	1986-1987	смт Лугини вул.Армійська,5, в.13
33.	Гридько Олексій Іванович	1937	2	А 278398	1986	с. Вербівка
34.	Рафальський Іван Іванович	1958	2	А 316148	1986	с. Станційне
35.	Карасюк Микола Вікторович	1957	2	А 354495	1986	с. Липники
36.	Медведський Василь Миколайович	1944	2	А 173898	1986	смт.Лугини вул..Колгоспна, 22
37.	Семенчук Володимир Григорович	1936	2	А 344098	1986	с. Остапи
3 категорія
1.	Гриневич Микола Михайлович	1956	3	А 065947	1988	смт Лугини вул.Ломоносова,18
2.	Іванченко Віктор Петрович	1955	3	А 065948	1988	смт Лугини вул. Комсомольська, 1а кв.25
3.	Рафальський Віктор Броніславович	1960	3	А 065951	1989	смт Лугини вул.Зелена,18
4.	Кирийчук Микола Володимирович	1965	3	А 065950	1989	смт Лугини вул.Молодіжна,15
5.	Гурманчук Микола Степанович	1956	3	А 028695	1988	с. Липники
6.	Ярошовець Іван Федорович	1964	3	А 038389	1987	с. Іванівка
7.	Бовсуновський Василь Олексійович	1962	3	А 065945	1988	с. Бовсуни
8.	Остапчук  Володимир  Петрович	1955	3	А 106262	1989	с. Станційне
9.	Вознюк  Петро  Володимирович	1963	3	А 065946	1989	смт. Лугини,  вул. Колгоспна, 66 а

Пісня про Малахівку

слова і музика Л.О.Драпаковська

Малахівка, наше рідне село

Народились ми там і зросли

Величали тебе ми трудом своїм

Рідний край чарівної краси.

Приспів:

Малахівка, моя, рідная

Ми вклоняємсь тобі до землі

Ти пробач, що тебе залишили ми,

Що корінням своїм не вросли.

А тепер всіх нас доля розкинула

По усій українській землі

Та милішого краю, як батьківській

Ми ніхто до сих пір не знайшли.

Приспів

Малахівка, моя, рідная

Ми вклоняємсь тобі до землі

Ти пробач, що тебе залишили ми,

Що корінням своїм не вросли.

Приїзджаєм  до тебе на спомин ми

Зустрічають лише солов’ї

В грудях серце від жалю стискається

Коли бачим руїни твої.

Приспів

Малахівка, моя, рідная

Ми вклоняємсь тобі до землі

Ти пробач, що тебе залишили ми,

Що корінням своїм не вросли.